Грунтовний варіант

Власники череповецької компанії «Міста» Роман Лужинский і Андрій Анісімов заклали підвалини для 200 котеджів і дач, перш ніж зрозуміли, що можуть робити більше і по всій країні. Вони пропонували кілька видів фундаментів на забивних палях, які відливали на своєму підприємстві. «Можна було відправляти вироблену продукцію для реалізації дилерам, але є ризик, що конструкцію через якийсь час скопіюють і, не виключено, спробують витіснити нас з ринку», — пояснює Лужинский. Якщо удосконалити належала їм сваебойку, зробити її тиражованої і продавати не тільки палі, але і технологію створення фундаменту?

Партнери звернулися до старих знайомих — Максиму Егоренкову і Роману Трешину, співзасновників фірми «Північний технопарк», яка торгувала гусеничною технікою та комплектуючими. Вчотирьох вони створили ТОВ «Стройматик» і модель мобільного сваебойки, збирання якої налагодили на площах «Північного технопарку». «Я фінансист за освітою, а більшменш розібрався, як працювати з установкою, — згадує Єгоренко. — Значить, здавалося нам, і франчайзі освоять». Але Лужинский зізнається: багато потенційні покупці сумнівалися, що технологію забивних паль, що використовується, як правило, на великих об’єктах, можна застосувати у малоповерховому будівництві. Доводилося привозити їх в Череповець, показувати вже побудовані будинки. Люди дивилися, кивали, їхали «думати» і в 70% випадків не відповідали. Але були й ті, хто готовий ризикнути.
«Я п’ять років випускаю вікна з алюмінієвого і ПВХпрофілю, так що виробництвозрозуміле для мене справа.

Палі вони закуповують у «Міста» або розміщують замовлення на місцевих заводах. За словами Лужинского, виручка франчайзі в середньому становить 1,8 млн рублів в місяць (це 1415 фундаментів), прибутокблизько 500 000 рублів. «Стартували ми в цьому році в квітні, а вже в травні за три тижні зробили 12 фундаментів на 1,5 млн рублів, — підтверджує Володимир Давликанов з Твері. — Працювати на установці ми навчилися за один день практики в Череповці, від приходу устаткування до першого замовлення пройшло менше тижня. Я і мій партнер весь прибуток поки пускаємо на гасіння позики, що взяли під установку. Але ми дуже задоволені. Це нова технологія, проста і зрозуміла клієнтам і в той же час не так легко копируема конкурентами».
Виручка «Стройматик» у першій половині 2016 року в середньому становила 10,5 млн рублів в місяць; виручка «Міст» — 3,5 млн рублів від спорудження фундаментів своїми силами і 1 млнвід постачання паль по франчайзингу. «Північному технопарку» збірка сваебоек дозволила збільшити виручку на 20%. Надалі власники «Стройматик» хочуть допомагати партнерам налагоджувати власне виробництво пальце підніме рентабельність бізнесу франчайзі на 3035%. «У кризу багато закривають неефективні бізнеси, шукають нові можливості, і ми зловили цю хвилю», — зауважує Єгоренко, додаючи, що переговори ведуться з 20 потенційними франчайзі.
Франшиза для небрезгливых

На пластикове сміття в Росії припадає приблизно 6% всіх твердих відходів, при цьому пластик зараховують до основних перерабатываемым фракціямнарівні з металами, шинами, папером і картоном. Якщо розвивати збір та переробку сміття з допомогою франчайзі, можна швидко побудувати масштабний бізнес.
Євген Матросів і Сергій Лещенко з Ульяновська зрозуміли це через три роки після створення компанії «Пластресурс». Вони організували збір відходів, їх сортування та подрібнення з урахуванням різновиди пластику, подальшу прессовку і поставку підприємствамспоживачам. До кінця 2014 року обсяг переробки досяг 80 т в місяць, а виручка2,8 млн рублів. Проте з інших областей возити пластикове сміття було невигідно, до того ж постачальники часто шахраювалипластик надходив упереміш з папером, склом і т. д.

Власники «Пластресурса» розсудили, що збір і сортування, а заодно і переробку можна довірити партнерафранчайзі. Компанія буде поставляти їм обладнанняподрібнювач, гідравлічний прес і викуповувати дроблений і тюкованный матеріал. Витрати на просування франшизи в кілька разів нижче відкриття філії в якомунебудь регіоні.
Матросів і Лещенко заснували компанію «Пластресурс 73». «Ми робили упор на те, що якщо ти торгуєш одягом або кави, швидше за все, тобі будуть потрібні постійно нові фінансові вливання, вкладення в рекламу обходяться в сотні тисяч рублів, — пояснює Лещенко. — Ми запропонували франчайзі бізнес легше: орендувати невеликий цех на околиці свого міста, вкласти близько 2 млн рублів на обладнання і оборотний капітал на перший місяць, навчити персонал і відвантажувати нам все, що вдалося переробити». Насправді в переробці пластику є багато нюансів, і франчайзі все потрібно пояснити. Наприклад, що не треба брати багатошарові плівки і металізований пластикзбуту для такого вторсировини немає.
За словами бізнесменів, фабрики, закуповують вторсировину приймають партії однорідного пластику від 15 т. Індивідуальному підприємцю знадобиться занадто багато часу на збір і переробку одного виду пластику в такому обсязі. А «Пластресурс 73» посилає машину забрати використану протягом кількох днів, що дозволяє франчайзі обмежитися мінімальними вкладеннями у виробництво. «Насправді, як я дізнався, вони викуповують не весь пластик, як обіцяють, а вибирають досить прискіпливо, — критикує комерсант з Поволжя, що збирався купити франшизу «Пластресурса 73». — Взагалі збути вторсировину легко, а знайти хороші відходи за тими цінами, що радить франчайзер, — проблема. Звичайно, можна поставити свої пункти збору, але це зовсім інший рівень інвестицій».
Лещенко каже, що середньомісячна виручка франчайзингової точки доходить до 2,1 млн рублів. Якщо франчайзі веде роботу грамотно, то рентабельність складає 20% від ціни закупівлі підготовленої сировини «Пластресурсом 73» (35 000 рублів за тонну). В такому випадку франшиза окупається за півроку. Зараз у компанії 14 франчайзі у Центральної Росії, Поволжя і Тиві. За рахунок франчайзингової мережі «Пластресурс» збільшив обсяг переробки пластику до 700 т на місяць (на фабрику під Ульяновському припадає 140 т). У планахдо кінця 2016 року продати ще 2025 франшиз. «Якщо б ми намагалися масштабуватися самостійно, витратили б купу часу, а чим би все скінчилосянезрозуміло, — резюмує Лещенко. — Ми єдині з переробників пластику освоїли франчайзинг. Сподіваємося, це дозволить нам вирости в одного з найбільших гравців у своєму сегменті».
Запас міцності

Засновник «БетонБазы» Микола Плеханов у середині 2000х піднявся на азартівідкрив два казино і кілька залів з ігровими автоматами. Після заборони грального бізнесу він повернувся до торгівлі будматеріалами, з якої колись починав. Продаж товарного бетону через компанію «ВТФ Бетон» приносила йому не менше 600 000 рублів прибутку в місяць. Покупці в основному знаходилися серед власників заміських будинків і невеликих фірм з малоповерхового будівництва.
«Доброго бетону завжди не вистачає, — запевняє Плеханов. — Хтось просто підміняє марки на мішках, хтось обіцяє привезти один об’єм, а привозить менше. Було досить вести справи чесно і грамотно вкладатися в рекламу, щоб поступово набрати базу клієнтів. А потім захотілося поділитися вдалою моделлю бізнесу». Перших франчайзі він нагледів серед підприємців, які бажали інвестувати у виробництво бетону і хотіли налагодити збут. Плеханов переконував їх спочатку освоїти механізм продажу. Він навіть випустив книгу про торгівлю бетоном. Дві третини отримали її в подарунок погоджувалися почати з цього.